Бог над Богами / God over the Gods - Глава 13

Через пару годин, після розмови із вчителем, Енея з бандою відправили до дому через між водний шлях, точніше не до дому, а до школи для обдарованих, де їх чикатиме директор і поліція.

Вони будуть розбиратися із покаранням, яке повинен понести Еней із своїми дружками.

Розу також хотіли відправити, але вона закрилася у своїй кімнаті і нікого не пускала.

У цей час, вчитель сидів у себе в кабінеті, йому не хватало сміливості сказати правду Теодориним батькам, тому він писав листа.

У своїй кімнаті, Роза вирішила знову поїхати на острів, але уже сама і щоб про це ніхто не знав. Коли пройшов день і настала ніч, вона тихо пройшла до між водного шляху і відправилася до Оазису.

Після того, як вона прибула, Роза зразу пішла до тієї жахливої гори, що пробиває небо і залишає вершину у хмарах.

Вона уже стояла біля гори, поклавши на неї руку. Вона дивилася в гору і бачила цей вертикальний підйом, на який навіть професійним скало-лазам було б важко вилізти. Роза почала ходити навколо гори, стараючись знайти прохід в лабіринт. Вона не здавалась і все продовжувала шукати.

На острові також були вчені, які досліджували цю гору, але побачивши Розу, вони ніяк не відреагували, адже їм повідомили, що це вона, першовідкривач цього лабіринту.

Пройшов один день…

Пройшов другий день…

Саме сьогодні всіх учнів відправлять до дому, на рідний континент. Всі почали збиратися і коли стукнуло дванадцять годин дня, всі зібралися у головному залі для переклички.

Вчитель, зробивши перекличку, нарахував 131-го учня із 133-ох. З Теодором все було зрозуміло. Він зник в лабіринті і так на протязі двох днів, його пошуки бажали лише кращого. Але не було ще одного учня, точніше учениці, а саме Рози.

Вчитель взяв ключ і пішов до її кімнати. Відкривши двері, він побачив, що в кімнаті нікого немає. Вчитель миттєво зрозумів, що якщо Роза не в кімнаті, значить вона на острові. Тому він відправився за нею.

———

Пройшло два дня з тих пір, як Роза сама вирушила на острів. Вона ні разу не верталася до обсерваторії. Роза за два дня абсолютно нічого не їла, через що їй стало ще гірше.

Вона сиділа і дивилася на височенну гору, яка давила на всіх своєю невидимою аурою.

ЇЇ чорне волосся, що спускалося аж до пояса, було розтріпане вітром, що досі їх обвівав. Зелені очі, що були обмиті слізьми, ледь віддавали тим життєрадісним вогнем, що був раніше. Їй здавалося, що вона стала абсолютно пуста, було таке відчуття, ніби її покинула душа.

У цей момент заді неї уже стояв вчитель. Він підійшов, присів і поклав свою руку їй на плече.

«Все буде добре, ми зробимо все необхідне, щоб знайти його», — говорив вчитель спокійним тоном.

Роза мовчала, у неї більше не було сил говорити, але останнє речення все таки впало з її губ.

«Я… Навіть… Не вспіла… Розказати йому, про свої почуття, до нього…»

Після цих слів, Роза заснула міцним сном. Вчитель подивився на неї і на її тривожний сон, він нічого не сказав, а просто підняв її на руки і поніс в обсерваторію.

———

Коли Теодор провалився, він кричав, адже він боявся, що смерть буде дуже болючою. Але коли він все падав і падав, Теодор перестав кричати. Він був шокований, що так довго падає, на скільки ж вона глибока, ця яма?

Теодор все падав. З моменту його падіння він уже втратив відлік часу. Теодор не знав скільки він пролетів і скільки йому ще падати до низу.

Йому було дуже страшно, але з часом, страх повністю зник і його замінила абсолютна байдужість, адже за його підрахунками він уже досягнув такої швидкості, що навіть якщо він упаде у воду, то точно розіб’ється, не кажучи уже про каміння, а смерть буде абсолютно миттєвою.

Його пробирала дуже велика цікавість і він думав «Як на планеті, може існувати настільки глибока прірва?»

Пройшло дуже і дуже багато часу.

Теодор так і падав. Він був дуже виснажений і хотів їсти, а також води. Його руки були уже настільки сухі, через постійний опір повітря і швидкість з якою він падав, що йому було дуже боляче їх згинати.

Він підрахував, що можливо він уже рухається зі швидкістю звука, або ж і того вище. Через постійний голод, а також холод, Теодор почав втрачати свідомість, йому не хватало енергії для підтримання свідомості, тому через деякий час він відключився.

Пройшло ще багато часу

Теодор уже багато разів втрачав свідомість і вертався до неї. Він знав, що таке з людиною буває лише через те, що вона не їла і не пила води, приблизно тиждень, але взявши той факт, що він падає на дуже великій швидкості і на нього постійно діє опір повітря, а отже це приблизно 3 – 4 дні.

ТЕОДОР УЖЕ ПАДАЄ БЛИЗЬКО ЧОТИРЬОХ ДНІВ.

Все було не так погано, але тут, на певній ділянці, кисню почало не вистачати для його організму, через що він почав задихатися. Але через пару подихів, кисень знову відновився і так по кругу.

Так довго, як Теодор, ще ніхто не падав. І тут він знову втратив свідомість.

Пройшло багато часу і  він потихеньку почав відкривати очі. Тут він побачив світло, маленьку жовту зірку, яка світилася дуже далеко. Через деякий час Теодор зрозумів, що він падає головою до низу і ця зірка стає все ближче до нього, хоча скоріш всього, це він до неї наближається.

Теодор, падаючи, так і дивився на неї, яка із часом почала розширятися. Вона все ставала більшою і більшою. Теодор почав помічати, якісь малюнки на її тілі.

Коли Теодор наблизився уже дуже близько, то та зірка, що була раніше, тепер нагадувала якесь маленьке місто. Але із тим, як він швидко рухався. Те маленьке місто, перетворювалося на величеньке місто і з часом, прямо таки на мегаполіс.

Він міг бачити будинки і дороги, але будинки були не великими. Те місто повністю світилося жовтим світлом, через великої кількості ліхтарів.

Теодор помітив, що він падає на обочину міста. І його просто неймовірно шокувало те, що прямо під островом, розташовувалося місто, підземне царство.

Теодор так і падав на край міста і він помітив, що місто оточене ровом, який заповнений якоюсь зеленою рідиною.

Він точно падав у ту рідину із просто неймовірною швидкістю.

Ось він уже був близько у ста метрах від неї іііі….

В момент доторку Теодором до речовини не було абсолютно ніякого звуку.

Була просто абсолютна тиша.

——Тиша—-