Бог над Богами / God over the Gods - Глава 14

Після того, як вчитель відніс Розу до обсерваторії, вона спала дуже довго, тому він відправився з нею на континент по між водним шляхам.

Коли вони прибули, Роза ще спала. Вчитель доставив її додому, пояснивши її батькам, що сталося.

Енея із його дружками вигнали із школи для обдарованих, а також вони отримали дуже великий штраф, за порушення певних правил. Це була дуже велика ганьба для їхньої сім’ї у великих кругах людей.

———-

Пройшов уже тиждень з того моменту, як всі учні поїхали з острова. Також, було оголошено, що на Оазисі загинула перша людина, учень школи для обдарованих, який займав 666-е місце в рейтингу  із шести тисяч учнів, Теодор.

Першим про це дізналися із тих хто не був на острові – це його батьки.

У Теодора в будинку.

Леся з Ароном отримали тиждень назад листа, в якому йшлося про загадкову смерть Теодора. Вони були шоковані і їх охопив відчай. Їм спершу не вірилося, ні, вони не хотіли вірити. Вони їздили до школи і все виясняли, але на превеликий жаль їх страх став реальністю. Теодор загинув і в цьому не було їхньої провини, але вони винили себе у його смерті.

«Якби… Якби я не просила його поїхати, він би…» — Леся уже плакала цілий тиждень, у неї уже не було сліз, щоб плакати, але печаль і ненависть до себе, роздирали її серце.

«Ти не винна… Це все я… Це я йому сказав, ні, наказав, щоб він їхав… Це я винен… Я…» — Арон, який завжди був серйозним, прямо зараз плакав і нарікав на себе. Він зненавидів себе за ту серйозність. Арон звалив всю провину на себе, але Леся також вважала себе винною.

У них був єдиний син, яким вони гордилися і який гордився ними. Але прямо зараз його не стало і у них опустилися руки. Вони жили заради нього, а коли його не стало…

Проходили дні і їх біль з часом на якусь соту долю притих, але цього болю вони уже ніколи не позбудуться.

———-

Роза за цей період повністю занурилася у навчання. Вона поклялась собі, що розкриє всі таємниці Оазису.

Так як це вона відкрила лабіринт, а отже Роза і повинна була дати назву. Вона назвала його «Лабіринт Еола», на честь Теодора, який насправді самий перший з’ясував що це був лабіринт.

Роза настільки сильно занурилася у навчання, що її абсолютно нічого не могло відволікти. Вона таким чином глушила свій біль у серці.

————

Глибоко під землею, можливо у іншому світі.

Світло… Темрява… І знову світло… І знову темрява…

«Невже це Рай…? Хах ні, скоріше Пекло… Я стільки падав… Так це Пекло… Хіба так відчувається смерть…? Так м’яко… І так тепло… Хех, не так це я собі уявляв…»

Звуки чиїхось голосів

«А…? Невже тут хтось є…?»

Повіки Теодора рухалися і з часом він відкрив очі.

Світло, дуже багато світла і все розмито. З часом очі пристосувалися і Теодор побачив кам’яну стелю, багато ліхтариків, а також кам’яні стіни.

«Де це я? — Подумав Теодор, — хіба я не падав мить назад? Чи можливо я вже вмер і це… Ні, ці відчуття не можуть бути оманою» — Теодор розгублено дивився по сторонах.

Він помітив, що лежить на чомусь дуже м’якому і теплому, ну авжеж це було ліжко. Збоку від нього стояла тумбочка, зроблена із якогось темного дерева, а по дві сторони від нього були такі ж ліжка із тумбочками, як і в нього.

«Хмм, схоже на якусь лікарню, але дуже дивну» — Теодор продовжував дальше роздивлятися, що його оточує, а також думати, де це він знаходиться.

Теодор так і роздивлявся приміщення у якому знаходився і в цей момент у кімнату зайшла молода жінка. Вона була невисокого зросту із біло-сірим волоссям і стрижкою під каре. Одягнена вона була також у все біла, але цей одяг чомусь робив її повнішою, чим вона була насправді.

Теодор подивився їй у очі, а вона йому. У неї були чисто сірі очі, Теодор ще такого не бачив, щоб у людей були настільки сірі очі.

Він відвернувся. А вона продовжила іти, після чого стала біля ліжка і спитала щось у нього.

Теодор нічого не зрозумів і просто зробив вигляд, ніби кажучи «Я тебе не розумію».

Але вона не здавалась, після чого знову запитала дивною мовою.

Теодор не втримався і відповів своєю, тою яку він знав найкраще: «Я вас не розумію».

Вона на нього подивилася здивованими очима, після чого пішла, а ще через пару хвилин вернулася і прийшла із якоюсь зеленою пігулкою, на якій були намальовані якісь золоті знаки.

Вона показувала Теодору, що той повинен це з’їсти. Він дуже вагався, але через деякий час все таки закинув ту пігулку собі в рота і після чого проковтнув.

У мить його голова почала боліти. Йому в цей час у мозок поступала дуже велика кількість інформації. Це було дуже боляче. Теодор хотів кричати, але стиснувши зуби він терпів.

Та жінка із здивуванням подивилася на нього, але після чого, заховала цю емоцію чим подальше, хоча в душі ця жінка досі була здивована, а пізніше шокована.

Теодор терпів і сконцентрувався на інформації, яка входить йому в голову. Це була їхня мова. Прямо зараз він вивчав чужу мову за допомогою пігулки.

Використавши максимум свого мозку, Теодор почав розуміти, як говорити цією мовою і як писати літери і інше.

Але пізніше, йому у голову вдарила така кількість інформації, що ні одна людина не витримає такого навантаження. Теодор уже не міг цього контролювати і через пару секунд він знову втратив свідомість.

———-

«Ахх, це було боляче… Аа?? Де це я?» — Теодор недавно лежав в ліжку, а тепер він…

Навколо нього був світ, заповнений якимось ефіром. Цей Світ був із різних відтінків червоного, які переливалися то в один тон то в інший. Під Теодором не було землі і також неба. Він просто літав у цьому просторі.

«Ехх, ну що ж, привіт Тео» — Теодор почув якийсь голос, він явно належав якомусь старому чоловікові, але звучав дуже ніжно, аж пробираючи до мурашок!