Бог над Богами / God over the Gods - Глава 18

Теодор знаходився на окраїні Королівства Чорного Неба. Коли вони вийшли із лікарні, він побачив дорогу, а також будинки, які прилягали до неї. Все було зроблено так, ніби тут дійсно жили дуже бідні люди. Самий більший будинок, який він побачив, складався лише з двох поверхів, не кажучи уже про інші. Дорога була вмощена каменями із яких, напевно, також було збудовано будинки. Коротко кажучи це нагадувало дуже бідний район із поверхні, але єдине що надавало йому більш менш привабливості – це ліхтарі, якими через кожних два метри були всіяні будинки і дорога з тротуаром. Ті ліхтарі віддавали якимось м’яким, жовтим світлом, через яке неможливо було побачити джерело цього світла. Теодора це дуже здивувало. Навіщо витрачати так багато енергії на такі плебейські місця, як ці.

Вони, після того, як вийшли з лікарні, не спішили кудись іти. Арета дивилась на Теодора, на його обличчя, яке показувало багато емоцій, а отже він таке бачив вперше. Вона почала йому розповідати про те, де вони зараз знаходяться.

«Так як це периферійна частина королівства, а отже тут не так красиво як в центральних частинах. Адже тут живуть люди, які не мають достатньої сили, або ж через не достаток монет».

Не мають достатньої сили. Теодор ясно почув ці чотири слова, адже він сам відчув цю емоцію, коли старий чоловік показував йому Мистецтво Божого Слова.

Теодора зацікавили монети, про які заговорила Арета, тому він спитав: «Монети? Це у вас така валюта?»

«Так. Але є різні монети, які відрізняються цінністю. Наприклад, самі нижчі з усіх – це бронзові. Якщо у тебе є тисяча бронзових монет, то ти можеш обміняти їх на одну срібну. А срібні так само, лиш на одну золоту. Також вище золотих монет ідуть кристали, які також можуть застосовуватися для культивацій, але, щоб отримати один такий кристал, потрібно мати десять тисяч золотих монет». – Арета дуже точно описала валюту, якою користуються люди, що знаходяться під землею.

Теодор все зрозумів і дивився у цей час на ліхтар.

«Навіщо тут так багато ліхтарів?»

«Ліхтарів? А? Так ти про світлові камені? Це дуже низький і дешевий сорт світлових каменів. Вони дуже мало випускають світла, тому їх тут так багато». – Розказуючи про світлові камені, Арета підійшла до ліхтаря і просунула свою руку у світло.

В один момент ліхтар потух, а у Арети в руках знаходився якийсь маленький камінь. Він був синього відтінку, який ледь можна було помітити.

На тому місці, де раніше було світло, також лежав камінець, але він був червоного відтінку, який також був ледь помітним.

Теодор здивувався. Невже це якась хімічна реакція? Дивно, але так багато світла із двох камінчиків він ще не бачив.

«Як я й казала – це дуже низькосортні світлові камені. У них відтінок ледь помітний, а отже сили у цих камінчиках майже не лишилося, але вони будуть світити ще не одну сотню років».

Теодор уже в який раз після того як попав у цей світ був здивованим. Він спершу думав, звідки у них стільки енергії, що вони забезпечують все королівство і навіть такі райони як ці. Адже тут просто сотні ліхтарів на одній вулиці. Але зараз він зрозумів, що дуже сильно помилявся.

Теодор підійшов ближче і дивився на камінь в рука Арети. Він такого каменя ще не бачив, точніше таких на поверхні просто не було.

«Тримай, можеш подивитися поближче. І як взагалі ти про таке не знаєш?» — Арета простягла руку і дала камінь Теодору.

Теодор нічого не сказав і взяв його в руки. Він був холодний і важкий як для своїх розмірів. Теодор ще трохи його роздивився і поклав назад туди, звідки його взяла Арета.

Знову з’явилося світло.

«Тобі була цікава Всепоглинаюча вода? Хоч я тебе до неї відведу?» — Арета дивилася на Теодора із посмішкою. Він їй дуже нагадував дитину, яка дійсно ні в чому не тямить.

Теодор відповів не зразу, він спершу думав про ті світлові камені і про те, яким чином вони працюють, але ці думки дуже швидко пройшли, після чого він відповів: «Так, хочу».

Арета поманила його рукою, після чого повернулася і почала іти, але Теодор не зразу пішов за нею. Він, після того, як поклав камінь на місце і відповів Ареті, відчув біль на руці, де раніше лежав світловий камінь.

Теодор подивився на руку. На ній були ледь помітні опіки. Він точно відчував, що камінь був холодним, а отже це була якась хімічна реакція, або ж радіація?

«Теео! Давай доганяй!» — Теодор підняв голову і побачив, що Арета була уже далеченько і вона його кликала. Він опустив руку і побіг до неї.

———-

Арета йшла шляхами, які Теодор старався запам’ятати, адже він тут був вперше. По дорозі до Всепоглинаючої води, вони розмовляли.

Теодор дізнався, що вони були однолітками, тобто їй також було шістнадцять років. Арета із сім’ї, яка живе в достатку, а працює вона тут через те, що заклад, де вона навчається медицині, часто посилає своїх учнів на свого роду завдання, для кращого отримання досвіду і знань. По її розказам, вона уже була в центральній частині, але пробула там не довго, через те, що проживання там дуже дороге, навіть для її навчального закладу.

Коли розмова заходила за Теодора, він просто знаходив відмазки, адже він не міг сказати, що був із поверхні, тому що йому ніхто не повірить.

Також, під час їхнього походу до Всепоглинаючої води, Теодор не раз дивився на Арету. Вона дійсно була красунею. Раніше він не помітив, але її волосся було дуже довге, навіть довше ніж у Рози.

Згадавши про Розу, Теодор засумував, чи все добре з нею чи ні? Також він думав про своїх батьків, які напевно зараз дуже горюють через нього. Він гадав, що пройшло і таку багато часу, а отже уже оголосили про його смерть на Оазисі.

Арета побачила, що Теодор зробився трохи засмученим, тому вона вирішила його підбадьорити.

«Не сумуй, адже твоє красиве обличчя такого не витримає. І взагалі ти якийсь дивний. У тебе каштанове волосся і голубі очі, я такого ще не бачила. Ти явно із якогось дуже далекого королівства, так як ти сюди потрапив?»

Теодор подивився на Арету і усміхнувся.

«Так, я дійсно із дуже далекого королівства, але я не знаю, як я опинився тут і як вернутися назад».

Теодор підняв голову і подивився кудись далеко в гору, у кромішню темноту, настільки темну, що неможливо продивитися далі, але дивлячись на нього, можна було зрозуміти, що він бачить крізь неї і бачить він прекрасне.