Бог над Богами / God over the Gods - Глава 2

Шлях до острова був немаленьким. Спершу потрібно було приїхати до аеропорту, потім літаком долетіти до причалу. Із причалу, на кораблі, до острова.

Впродовж всієї поїздки, учням відкривалися дуже красиві краєвиди. Дорога дуже сильно стомлювала і через це всі були поморені.

І ось, посеред безкрайого океану, вони побачили острів. Він був середнього розміру. Острів був суцільно зелений, а в центрі острова височіла дуже висока гора. Саме цікаве було те, що ця гора була повністю пороша мохом, вона була абсолютно зеленою.

Коли вони причалили до берегу і ступили на пісок, який був оранжевого кольору, вони помітили що на острові було не так як на кораблі, або ж десь на континенті, було якесь дивне відчуття, ніби їх окутала якась невидима сила і захищає від вітру, сонця і іншого.

Бачачи збентежені погляди на учнівських обличчях, учитель почав пояснювати: «На цей острів нікого не пускають просто так, не через те що тут небезпечно, а саме через цієї цілющої сили. Вчені досліджували її 3 роки, але дізналися лише те, що вона приносить користь людському організму. Прямо зараз ви її відчуваєте, цей бар’єр, який називають «імунною оболонкою».  Так як ми ще не знаємо про всі властивості цієї «імунної оболонки», ми не можемо стверджувати, що вона не повбиває людей через їхню кількість, або ж інші чинники, на цьому острові. Зараз вона впливає  позитивно, але ніхто не знає як вона себе поведе в майбутньому. Ну, що ж, так як на острові нічого не будується і відповідно немає де переночувати, ми відправимося до надводної обсерваторії, де й поселимося».

Навколо острова було збудовано дуже багато обсерваторій. В цих обсерваторіях досліджувався ґрунт, пісок, каміння, тиск, температура і інше. Обсерваторії були великими і могли вмістити в собі якесь невеличке місто. 10м на поверхні і десятки метрів в глибину, діаметр зіставляв 2000м – розміри обсерваторії. Обсерваторії складалися з багатьох відділів.

Теодора і інших розмістили в зручних кімнатах, де знаходилося все, що потрібно для проживання.

————

Пройшло два дня. У всіх були щасливі вирази обличчя. Всі очікували експедиції, яка мала відбутися через 3 дня.

Теодор час марно не витрачав. Від ранку і до вечора він займався вивченням чогось нового у всіх сферах науки.

Ввечері, в  кімнаті для розваг, збиралися юнаки і дівчата щоб повеселитися і відпочити від занять. Теодор не хотів іти і висилитися з іншими,тому що вважав це марною тратою часу.

Тук Тук Тук

Десь о дев’ятій годині вечора він почув стукіт у двері. Він спершу здивувався, кому це він потрібний у таку годину? Але потім він почув голос.

«Тео, це я, Роза».

Теодор піднявся з крісла і пішов відчиняти двері. Так там дійсно стояла Роза, яка дивилася на нього із квітучою посмішкою.

«Ну привіт. Тобі не спиться? Чи може щось сталось?» — Запитав Теодор.

«Ні ні в мене все гаразд і да спати я не хочу».

«Ну тоді в честь чого візит?»

«Та я от думаю вийти десь погуляти. Тут, в обсерваторії, є дуже багато цікавих місць на які я б хотіла подивитися, та самій якось ходити боязко, тому я й вирішила попросити тебе походити зі мною», — Роза дійсно дуже хотіла десь походити, адже сидіти цілими днями в кімнаті дуже нудно.

«Хмм, ну раз ти вже прийшла то давай погуляємо,але не довго, адже завтра зранку експедиція на острів, харашо?»

«Ти справді погодився погуляти?», — Роза була здивована. Раніше, куди б вона Теодора не кликала, він завжди відмовлявся, кажучи що йому це не цікаво.

«Так, я погодився. Зажди тут, я зараз переодінусь і підемо десь погуляєм», — Теодор швидко переодягнувся і пішов з Розою гуляти.

Через годину вони обійшли дуже багато цікавих місць, навіть Теодору сподобалось ось так гуляти. І ось вони й самі не помітили, як дійшли до «кімнати для розваг».

«Тео а давай зайдемо, хоч одним оком подивимося що там відбувається».

«Давай».

Вони зайшли в кімнату. Вона була дуже великою і могла вмістити добру сотню людей. Повсюди стояли комп’ютери, більярди і багато інших ігор. Також тут було дуже багато їхніх однокласників, які розважалися.

Коли Теодор із Розою ввійшли, на них зразу впала пара очей, які пізніше стали походити на очі хижака, який побачив здобич.

«Роза, а давай зіграємо в шахмати, Богом клянусь ти в мене ні разу не виграєш».

«Ой ой ой, а ну розкажи мені тут. Я в тебе за десять ходів виграю, геть оком не встигнеш мигнути».

«Зараз побачим», — Теодору стало дуже весело. Він уже не памятає коли останній раз йому було так весело.

Теодор і Роза підійшли до шахматного стола і почали грати.

—————

В іншому кутку кімнати.

Це була зона для ігри в шутери. Прямо зараз ніхто в ігри не грав, а всі слухали Енея Канського, який був головним у їхній банді.

«Це мале створіння нарешті вийшло із свого кодла. Але все б нічого, та він прийшов з Розою. Як він взагалі посмів із нею ходити? Пацани, сьогодні ми повинні його провчити», — Еней був закоханий у Розу, тому постійно коли він бачив Теодора, а коло нього ще й Розу, він згорав через ревнощі. І зараз Теодор тут, на його території, де всі його поважають. Навіть якщо він буде знущатися з Теодора як з якогось комара, ніхто йому навіть слова не скаже. Тим більше, що вчителів тут нема.

Теодор із Розою так захопилися грою в шахи, що не помітили як до них підійшов натовп. Теодор подивився і впізнав у натовпі Енея, який стрімко підходив до них з Розою.

«Еней, щось стал…?»

Фуухххх

Еней провів рукою по шахматній дошці на якій були фігури, після чого вони всі полетіли до землі, і він сказав «Тут не можна грати такому як ти, тобі тут не раді, вимітайся звідси»

Теодор спершу був шокований, але швидко взявши себе в руки запитав: «Еней, що ти робиш? Цей зал для всіх, хіба ні? Так чому це я повинен іти звідси?»

Ааххаххах

Еней розсміявся і турнув стіл  ногою, після чого підійшов до Теодора і сказав йому на вухо, але так, щоб це всі почули: «БО Я ТАК СКАЗАВ, А ЯКЩО НЕ ПОСЛУХАЄШ, ТИ ВИЙДЕШ ЗВІДСИ ПОЛУМЕРТВИЙ, ПОНЯВ?»