Бог над Богами / God over the Gods - Глава 21

«Настільки мало, що не може зашкодити? Хіба існує таке місце? Тео, це звучить занадто дивно і мені просто не віриться». – Арета дійсно не вірила у те, що сказав Теодор, адже вона прожила шістнадцять років із цією енергією і вона просто не уявляла, що в якомусь місці її може бути наскільки мало, що вона не зможе заподіяти шкоди. Їй про таке місце ніхто ніколи не говорив, тому те, що сказав Теодор, було схоже на розповідь божевільного.

«Я не прошу тебе вірити, я прошу лише твоєї допомоги. Якщо ти мені поможеш, клянуся, у майбутньому я тобі сповна віддячу. Тому, спершу розкажи мені про масив, який може надати сумісність із цією енергією».

Теодор говорив із спокійним виразом обличчя, через що Арета трохи заспокоїлась, але їй все одно не вірилося у те що Теодор сказав раніше.

Попри всі думки, Арета вирішила більше не піднімати цю тему, тому вона помаленьку почала розказувати Теодору про масив: «Цей масив називається «Масив Спадкової Крові» і як я уже казала раніше, він може наділити людину сумісністю із енергією, але він відкривається лише один раз в рік, адже для того, щоб його активувати, потрібно дуже багато енергії, яку ж і накопичують впродовж року. І саме через це, всі, хто хочуть народжувати дітей, орієнтуються саме на дату відкриття масиву, але новонароджена дитина дуже слабка і вона просто не витримає такого великого навантаження, тому вона повинна прожити, хоча б місяць, або ж два, а лише потім ввійти в масив».

Впродовж цієї розповіді, Теодор не зводив із Арети очей. Він її дуже уважно слухав, а також дивився, як число, яке було раніше на її руці, повільно зникало, поки остаточно не зникло.

Це все його дуже дивувало, але зараз для нього саме головне, це вижити. І він почув те, що хотів почути, але у нього ще були питання, які не давали йому думати про щось інше, тому Теодор запитав: «Раз новонароджена дитина не може витримати навантаження і їй потрібно дожити до двох місяців, то хіба вона не буде вся в ранах і як взагалі, вона може прожити два місяці у такому місці, як це? Хіба її не знищить ця енергія?»

Арета давно перестала розуміти Теодора. Вона досі не вірила, що він нічого не знає, але так і продовжувала розказувати.

«Ми, нащадки наших великих предків і у нас все ще тече їхня кров. При народжені у дитини ця кров просто бушує і через це ця енергія приносить їй дуже мало шкоди, але з часом кров заспокоюється і дитину потрібно підтримувати різним кристалами і пілюлями, що не дуже дешево, але, так як не у всіх є достатньо монет, то дітей дійсно приводять до масиву із опіками, похожими на твої».

Все що сказала Арета, було правдою про яку абсолютно всі знали, але для Теодора така інформація стала шокуючою, адже прямо зараз його рука дуже сильно боліла, а це значить, що всі діти, які народжувалися у сім’ї в якій є проблема із грошима, то вони із самого дитинства відчували таку пекельну біль.

Теодор швидко прийшов у порядок і задав наступне питання: «Ти сказала, що цей масив відкривається раз у рік. Я хочу знати, коли він знову відкриється?»

«Майже через три місяці,- спокійно відповіла Арета, а після чого продовжила. – Я уже казала, що такий масив не один, він є у багатьох королівствах і дати їх відкриття різні, тому люди дуже багато подорожують, якщо хочуть завести собі дитину. І самий найближчий до відкриття це масив, який знаходиться тут, у Королівстві Чорного Неба».

Теодор відчув, ніби на нього вилили відро крижаної води.

Три місяці…

Він скільки точно не протягне…

З кожною секундою доза радіації, яку його тіло поглинуло, все росте і росте.

Теодор стояв і дивився у одну точку. Він не чув, чим закінчила говорити Арета, ні він просто не міг чути, адже Теодор прямо зараз не знав, що йому робити.

Масив відкривається лише через три місяці. Якщо він хоче вижити, то він повинен якось протриматися до того часу. Але він також сумнівався у тому масиві. Чи дійсно він йому поможе?

Вчені із поверхні досліджували радіацію дуже багато років і вони змогли вибрати із неї все корисне. Але, щоб просто підкорити її і використовувати для свого блага, коли вона тобі взагалі не буде шкодити, це звучить занадто казково, щоб бути правдою.

Він бачив Арету, яку не обпік світловий камінь і це був сталевий доказ того, що це можливо.

Але ж він інший, він із поверхні, а вони живуть тут, Теодор навіть не знав, як описати це місце.

Він гадав, що можливо справа в крові? Можливо цей масив діє лише на тих у кого в жилах тече хоч якась мільярдна доля крові тих предків, про яких розказувала Арета.

Теодор заплутався у свої думках. Він попав у інший, незнаний для нього світ у якому небезпека чекала його із різних сторін, причому в прямому сенсі цього слова.

Після того, як Арета договорила свої слова, вона дивилася на Теодора, який не спускав свого погляду із однієї точки в просторі. Вона гадала, що Теодор щось обмірковує, але через деякий час, на його обличчі читалась емоція, яка дуже сильно шокувала Арету – це був відчай.

«Тео, з тобою все добре?» — Арета запитувала у Теодора тремтячим голосом, але він мовчав і було таке враження, ніби він її взагалі не помічає.

«Тео! Тео! Тео!» — Арета схопила Теодора за плечі і почала ним трясти, щоб той прийшов у себе, але в цю мить Теодор перебирав у своїй голові всю інформацію, яка лише може йому допомогти, у нього просто не було часу відповідати Ареті, у нього була паніка…

-Ляп-

Арета не витримала і дала Теодорові ляпас.

«Ухх, Арета, що ти робиш?» — Неочікувано, але Теодор прийшов у себе. Він легенько потер ліву частину лиця і подивився на Арету, яка стояла як вкопана, тому що вона й сама собі не вірила, що вдарила Теодора по лиці.

«Спасибі… Що розбудила мене». — Теодор посміхнувся і подякував Ареті, але вона не реагувала на його слова.

Арета дивилась на Теодора, у якого прямо зараз на обличчі виднілися червоні плями, від її ляпасу. Вона чітко відчувала свою силу удару і точно ударила із найменшою силою, яка у неї була, але у нього на обличчі залишилися червоні плями!

Швидкими кроками Арета підійшла до Теодора і почала роздивлятися червоні плями. Вони були дуже сильно схожими на опіки і через пару подихів Теодор відчув пекучу біль на його щоці.

Теодор анітрохи не був здивованим цим болем, адже він і так розумів, що Арета випадково обпекла його своїм слабеньким ляпасом.

Він не був злим,через це, а навпаки, Теодор, дивлячись на Арету спокійним поглядом сказав: «Не переживай, все добре. Для мене навіть такий слабенький ляпас може стати дуже болючим, адже у мене немає сумісності із цією енергію і через це, все що навколо мене завдає мені шкоди кожну хвилину, кожну секунду».

Вони стояли менше метра один від одного і Арета відчувала себе винною, за те що Теодор через неї відчуває біль на обличчі. Вона легенько підвела руку до його обличчя і хотіла погладити те місце, яке було все червоне, але швидко зупинилась. Арета тільки більше завдасть йому шкоди, через свої доторки, вона це вже дуже добре розуміла.

Теодор не здивувався такій поведінці Арети і просто сказав: «Це не твоя провина. Давай краще подумаємо, як я зможу дожити до відкриття масиву».

Він дивився на Арету, яка дивилась на нього, але у їхніх очах читалася нерішучість запропонувати хоча б один варіант, адже вони всі будуть абсурдними.

Через деякий час мовчання Арета заговорила першою: «Можливо, тобі поможуть лікарські пілюлю, але я в цьому сумніваюся, адже всі вони зроблені на основі цієї енергії, яка тобі приносить просто колосальну шкоду організму».

Теодор думав над тим, що сказала Арета і вмить згадав, що він уже їв пігулку «Божого Слова», яку Арета називає пігулкою «Мови», тому він запитав: «Ти можеш принести мені пігулку Мови? Я її уже їв і вона мені шкоди ніякої не принесла, хоча я можу помилятися, адже я тоді втратив свідомість і не відчував, що коїться з моїм тілом».

Арета почувши слова Теодора сказала: «Пігулка Мови працює тільки на розумову частину тіла і вона не здатна залічити твої пошкодження. А також це дуже низькосортна пігулка і це правда, що у ній цієї сили дуже мало, адже їй дуже багато років і вона скоріш всього за роки свого існування втратила просто колосальну кількість цієї енергії».

Почувши слова Арети, в думках він з нею не погодився, адже коли він її з’їв, а після чого прокинувся, то відчував просто колосальний приплив енергії, тому він почав наполягати на тому, щоб Арета все таки принесла йому пілюлю Божого Слова.

«Мені дійсно вона потрібна і у мене є відчуття, що ця пігулка мені дуже сильно допоможе». – Теодор говорив дуже чітко і ясно. Арета досі не могла повірити, що він всього на всього за одну ніч зміг повністю вивчити їхню мову і вільно на ній спілкуватися, та ще й так красиво і витончено. Але Арета не розуміла його логіки, адже вона йому ясно пояснила, що пігулка Мови просто не може відновити пошкодження його тіла.

Дивлячись Теодорові в очі, Арета легенько зітхнула і вийшла із кімнати.

Теодор лишився на самоті і він ясно відчував, що його тіло почало просто згорати від високої температури, яка була викликана радіацією. У нього почався жар і його почало трошки трясти, а також він почав відчувати, що навкруги стає все холодніше і холодніше, але насправді, це Теодор ставав все гарячим і гарячим.

Через деякий час Арета вернулась у кімнату і у неї в руці лежала знайома йому пігулка. Вона так само як і тоді була зеленою із золотими знаками.

«Ось, тримай, але я не знаю, чим вона тобі поможе і я хочу тебе попередити, що ефект скоріш всього буде таким самим як і того разу, але ти дуже дивний і я просто не можу уявити, що з тобою станеться».

Простягнувши руку, Теодор взяв пігулку Божого Слова, після чого ліг на ліжко і сказав: «Дуже дякую. Можу тебе запевнити, що зі мною від цієї пігулки точно нічого не станеться, тому не переживай і можеш піти відпочити».

Відчувши пілюлю у своїй руці, Теодор її зжав, але вона його не обпікала і взагалі не приносила ніякого дискомфорту. Він зітхнув і закинув її в рота.

Арета, дивлячись на Теодора, який уже ковтав пілюлю, кивнула головою.

Вона бачила, як Теодор знепритомнів і Арета розуміла, що це нормально, але вона все одно дуже за нього переживала.

Через деякий час, вона вийшла із кімнати, але перед виходом, ще раз подивилась на Теодора, який лежав на ліжку із заплющеними очима і обличчям, яке показувало його переживання і страх.