Бог над Богами / God over the Gods - Глава 23

Теодор у своїй свідомості провів дуже багато часу. Він отримав велетенський досвід: як гіркий, так і солодкий. Його розуміння світу культивації змінилося, хоч і не дуже сильно, адже Теодор все ще багато чого не розумів, але йому подобалося те відчуття насолоди, яке він ще ніколи не відчував. І біль, який він пережив раніше підштовхував його до більших висот, адже цей біль був дуже і дуже болючим, ніби не із цього світу.

Теодор відкрив очі.

Він все ще був у своїй свідомості і бачив той самий червоний світ, який переливався різними відтінками того ж кольору. Теодор подивився на свою руку і сказав загадковим голосом: «Все таки я, можливо зможу… Дожити…»

Його рука була занадто спокійна, але час від часу вона непомітно тремтіла. Він зжав кулак і прошепотів: «Можливо? Хех, ні, я точно зможу».

Теодор продовжував дивитися на кулак, стискаючи його все сильніше. У нього в голові почав народжуватися план, який йому дуже подобався. Він був впевнений, що цей план спрацює.

Через пару подихів, Теодор відчув запаморочення. Він зрозумів, що його сил не вистачає, для довшого перебування у своїй свідомості. Тому він закрив очі і провалився у дуже глибокий сон.

————

У Королівстві Чорного Неба живуть люди, які дуже схожі один на одного. Біле волосся, сірі очі, біла шкіра. Це  основні риси тутешніх жителів. І чим біліші у тебе ці риси, тим ти і красивіший, а також це показує твою кров, наскільки вона чиста.

Теодор бачив лише двох, а саме Арету і ту жінку, яка була дивно одіта. Якби у нього спитали, хто був красивішим, він би однозначно сказав, що це Арета. І так думали всі. У неї було до страшного біле волосся, а очі ще біліші, наскільки білі, що зіниця також була білою і лише легенько обведена сірим кольором. Тим часом, як у тієї жінки було сіре волосся і сірі очі, що показувало її погану чистоту крові.

Чоловіки, які шукали собі супутницю, обов’язково дивилися на її красоту, але якщо підходящої не було, то вибирали сильніших і розумніших. На їх думку, якщо у дівчини і у нього самого, дуже чиста кров, то їх діти будуть дуже талановиті і це дійсно було так.

Арета дуже сильно виділялася з поміж інших своїх однолітків, адже її колір шкіри був дуже шокуючим і через що, коли вони знаходилися коло неї, то відчували себе неповноцінними. Арета це знала і розуміла, але їй також було некомфортно, адже до неї постійно чіпляються якісь герцоги і навіть герцогині.

Але, коли вона побачила Теодора, у якого шкіра взагалі не віддавала тим білим кольором, Арета подумала «Хмм і як він буде до мене відноситися?»

Слово за словом, речення за реченням і вона була дуже приємно здивована. Теодор не говорив із нею по дуже доброму і він не старався їй сподобатися. Були такі моменти, коли він на неї взагалі не звертав уваги, через що Арета починала дутися на нього, не розуміючи цього. Але, коли він говорив, то вона відчувала дуже великий комфорт, його голос якимось чином заспокоював її. Було таке враження, ніби він був не із цього світу.

Арету дуже шокував його зовнішній вигляд, адже вона ще ніколи не бачила людину із каштановим волоссям і такими ясними синіми очима. Теодор був зовсім не схожий на тих, кого знала і бачила Арета. Але він про себе нічого не розказував, через що їй було ще цікавіше з ним знаходитися. Вона й сама не помітила, як почала переживати за нього.

———

У лікарні, на ліжку.

Теодор відкрив очі. Він відчув пекучу біль від опіків, а також чийсь подих. Коло нього лежала Арета і на її обличчі була кров. Вона його міцно обіймала і через сон не хотіла відпускати.

Він обережно підняв свою руку і був шокованим! Вона була вся в крові. Через мить, він відчув десять точок на голові, які дуже сильно пульсували, через біль, який пробирався, аж до мозку.

«Невже я тут рухався так само, як у своїй свідомості?»

Теодор не знав, що тут коїться, тому він вирішив помаленьку піднятися, Але Арета його дуже міцно тримала, тому він спершу легенько забрав її руки із свого тіла і піднявся з ліжка.

Вона дуже солодко спала, але на обличчі була якась тривога і він не хотів її будити. Теодор був весь в крові, яка уже засохла і лишила після себе лише запах і колір.

Пройшовши до дверей, він простягнув руку до дверної ручки і хотів їх відкрити, але почув голос.

«Тео? Ти проснувся? З тобою все добре?» — Теодор повернувся і побачив Арету, яка прямо зараз сиділа на ліжку і протирала свої очі. Її голос був дуже сонним і можливо вона не розуміла всієї ситуації.

Теодор підійшов до ліжка і присів коло Арети. На цей раз він дуже пильно дивився на її обличчя і він бачив, як від очей і до самого низу були сліди сліз, які ще не встигли висохнути.

Від такого пильного погляду Арета зніяковіла, але тут же згадала останні події, які сталися з Теодором.

Вона швидко нагнулася ближче до Теодора, який був весь в крові. Її очі почали тремтіти і через мить, знову потекли сльози.

Арета все згадала, але вона не розуміла, чому її розум знаходиться у такому хаосі і чому її спогади вернулися до неї лише через пару подихів, після того, як вона прокинулася.

«Тео… Я думала… Що…» — Арета схлипувала і вона просто не могла цього контролювати.

Не втримавшись вона кинулась до Теодора і, продовжуючи плакати, дуже міцно його обійняла. Арета не могла більше нічого сказати, вона просто плакала і обіймала.

Теодор мовчав і був дуже спокійним. Його руки повільно опустилася на плечі Ареті, після чого його губи почали рухатися і почувся дуже ясний, до страшного ясний голос.

«Не переживай, я ж зараз тут і зі мною все добре».

Цей голос був наскільки сильним і ясним, що любий досвідчений оратор впав би на коліна і почав просити Теодора взяти себе в учні.

Його голос віддавався по всій кімнаті, після чого долітав до Арети і тонув у її свідомості.

Буквально за одну мить, схлипи Арети припинились і сльози перестали текти.

Вона була шокована, наскільки шокована цим голосом, що забувши про все, просто слухала його і заспокоювалася. Він був наскільки ніжним і глибоким, що виходив за всі рамки її розуміння.

Арета відпустила Теодора і трошки відсунувшись, вони зустрілися поглядами.

Два абсолютно спокійних погляди, але один трохи тремтів, а у іншому не біло і краплі брижі. Арета заговорила першою: «Що з тобою сталося, під час сну?»

Теодор не знав, як пояснити, та він і не старався, адже його розуміння того, що сталося у сні не було дуже великим, тому він просто сказав «Те, що сталося зі мною у вісні відкрило мені очі на дуже великий світ, який я раніше взагалі не бачив».

Арета знову почула голос, який пробирав аж до мурашок. Вона не розуміла, як можна говорити так витончено і наскільки глибоко. Це було просто неймовірно, адже коли вона його чула, то її увага була абсолютно прикована до нього і відірватися було просто неможливо.

«Зрозуміло, але твій голос… Він став ще красивішим і просто неймовірним. Ти точно раніше не розумів цієї мови?»

«Ні, я дійсно не розумів її, але зараз, вона для мене, наче сама найрідніша. У вісні я зрозумів, як я зможу протриматися до відкриття Масиву Спадкової Крові».

Арета була дуже приємно здивована, тому вона запитала: «І що це? Розкажи, я також хочу тобі допомогти».

«Твоя допомога мені зараз дуже потрібна, а на рахунок мого способу, хех, побачиш пізніше, але спершу мені потрібно тебе попросити дещо знайти».

Арета дуже уважно слухала і почувши,що вона дійсно може йому допомогти, вона зраділа і запитала: «Добре, а що тобі потрібно знайти, я постараюсь зробити все, що в моїх силах».

«Добре, мені потрібно 30 метрів цепу, із того металу, що оточує озеро із Всепоглинаючою Водою і дуже багато пігулок Мови». – Теодор говорив дуже ясно, через що Арета все почула, але вона не розуміла, навіщо йому цеп і як він йому поможе, та ще й багато пігулок Мови. Невже ці пігулки йому якимось чином допомогли?

«Цеп? Нуу, я гадаю, що я його знайду дуже швидко, але навіщо він тобі. А пігулки, невже вони тобі допомогли?» — Дивлячись на Теодора, Арета хотіла почути відповідь на питання, яке її дуже цікавило.

«На рахунок цепу, побачиш пізніше, а пігулки Мови, вони дійсно мені помогли і наповнили мене енергією, яка і підтримує моє тіло». – Насправді Теодор розумів, що це не пігулки його підтримували і надавали енергію, а Мистецтво Божого Слова, яке він культивував у своїй свідомості, але без пілюлі Божого Слова, він не міг зануритися у свою свідомість і вони йому були потрібні лише для цього. Хоча, можливо, на його думку вони допомагали йому краще зрозуміти Мистецтво Божого Слова.

Арета не знала, про Мистецтво Божого Слова і тому вона була здивована, коли почула про те, що пігулка Мови, може надати енергію. Але подумавши, вона не стала розпитувати дальше.

«Добре. Але зараз, тебе потрібно обмити, адже ти весь в крові, а пізніше, поки я буду все збирати, ти відпочинь тут».

«Ні, мене не потрібно обмивати. Прямо зараз я відправлюся до Всепоглинаючої Води. Я чекатиму тебе там».

Вона не розуміла, чому Теодор зібрався до Всепоглинаючої Води і чому він не хотів вмитися? Але Арета не заперечувала, а просто спитала: «Ти повниш дорогу? І давай я тобі дам накидку, а то ось так розгулювати по вулиці, на тебе будуть скоса дивитися». – Арета переживала за нього, тому хотіла упевнитися в тому, що все буде добре.

«Так, я пам’ятаю дорогу, а от накидка не помішає. І скільки у тебе займе часу на пошуки цього всього?»

«Приблизно дві години».

«Гаразд, тоді наступного разу зустрінемося біля озера».

Арета підготовила Теодору накидку, після чого він вийшов і пішов у напрямку озера із Всепоглинаючою Водою.

Вона не розуміла його, він був занадто загадковим, але чомусь прямо зараз вона йому дуже сильно довіряла і вірила у нього. Тому через деякий час, після того, як Теодор пішов, вона витерла кров і пішла за всім тим, що попросив її Теодор.

———-

Теодор уже ішов раніше по цих вулицях, але тоді вони були пусті. От тільки прямо зараз по них ходило багато людей. Вони були абсолютно всі схожі один на одного. Те ж біле волосся і та сама шкіра, все біле, або ж сіре.

Деякі із них сміялись, інші сумували. Де не де пробігали діти, сміючись і граючись.

Пройшовши уже велику відстань, він помітив дерева, які раніше не помічав. Вони всі були абсолютно чорними. Було таке враження, ніби тут був дуже великий пожар і вони були всі обвуглені. Але, придивившись, можна було помітити, що де не де з’являлося листя і воно також було чорним.

Теодор згадав тумбочку, яка стояла коло його ліжка. Вона була чорною і він гадав, що це вона так покрашена, але, мабуть, вона була зроблена із цього чорного дерева.

Ідучи все дальше і дальше він почав бачити те зелене озеро, наповнене Всепоглинаючою Водою, яка віддавала ізумрудним відтінком.

Підійшовши ближче, Теодор дивився у глибину цього озера. Але дна, як і раніше взагалі не було видно.

Він присів і опустив свою руку у Всепоглинаючу Воду, набираючи її в долонь. Вона була дуже дивною і набагато важчою ніж звичайна вода, хоча тече так само як і звичайна.

Роздивившись її він зрозумів, що на вигляд, вона така сама, як і звичайна, без запаху і так далі, просто зелена і важка.

Він її вилив назад і почав роздивлятися околиці.

Теодор помітив, що недалеко від нього була розташована якась маленька хатина. Вона була зроблена із того чорного дерева і там явно давно ніхто не жив.

Від хатини, ближче до озера, росло дерево. Воно було дуже близько до озера і Теодор подумав «Все таки 30 метрів вистачить», після чого він пішов до тієї хатини, щоб у ній почекати Арету

Теодору навіть на думку не спадало, що пройде час і ця хатина стане для нього тим місцем, де він буде проводити дуже багато часу, а також те, що скоро його майбутнє зміниться просто до колосальних розмірів.