Бог над Богами / God over the Gods - Глава 3

Навколо стало дуже тихо. Відчувалося дуже велике напруження, таке враження ніби зараз ось ще трішки і вибухне велика війна. Всі гадали, що Теодор зараз піде звідси, скоріше втече. Але Теодор стояв рівно із піднятою головою. Він був дуже гордий, і не терпів коли ним командували ті хто не мають на це права, тим більш його одноліток.

Теодор подивився йому у вічі, зробивши крок вперед, і із холодним тоном голоса сказав:«А ТИ ПОСМІЙ».

Навколо цих двох юнаків атмосфера стала настільки жорсткою, що було важко коло них знаходитися. Всі були шоковані, ніхто не очікував, що Теодор піде проти Енея, коли той був зі своєю бандою.

«Ти думаєш я не посмію? Хмм, хоча ні, ти звідси підеш після того, як встанеш перед мною на коліна і попросиш вибачення за те, що зіпсував мені настрій, зрозумів? Чи повторити?»

Еней хотів принизити Теодора всіма способами, які тільки знав і Теодор це розумів, тому не дуже хвилювався.

«Хахахаха. Я повинен просити пробачення у такого як ти? Да ти ж гірше собаки, що просить їсти! Як ти взагалі до такого додумався? Хіба тобі не соромно перед Розою? Ах да, ти ж у неї закоханий, але вона навіть в око тебе не ставить. Ехх як ти взагалі живеш із думкою про те, щоб бути коло Рози? Ти її геть не достойний. Дай я пройду, боляче дивитися на тебе, «друже»».

Теодор відійшов у сторону і направився до дверей, але прямо перед ним став якийсь хлопчина, скоріш всього він із банди Енея. Теодор відчув, як його хтось взяв за плече і потягнув назад, відкинувши подальше від дверей.

«Я тобі ще не дозволяв іти!»

Теодор дивився на Енея, який відкинув його назад, і посміхався, дивлячись на його скорчену від злості гримасу.
«Охх Еней, тобі ще не надоїло гратися в ці ігри? Ти ж знаєш, що вона тебе не…»

«ЗАКРИЙ СВОГО ПОГАНОГО РОТА!!!»

УХХ ХУУХ УХХ ХУУ

Еней дуже важко дихав і дивися на Теодора так, ніби хтів його вбити мільйони раз і кожен раз все страшніше і страшніше.

«Еней, ти що з глузду з’їхав? Я говору тільки пра…»

«Закрий рот!… Хіба ти можеш знати, що таке любов? Ти ти, це ти той хто ніколи нікого не любив, у тебе немає права мені про це говорити і взагалі… РОЗА БУДЕ МОЄЮ! Ніхто не посміє її у мне забрати, вона моя, чуєш? Роза ти чуєш? Я тебе нікому не віддам, бо ти моя!»

У цей момент Роза не втерпіла. «Еней, я тебе не люблю і я не твоя. Перестань мені заважати жити нормальним життям і доставляти неприємності моїм друзям таким як Теодор!»

«Хах, значить цей мерзотник Теодор тебе намовив проти мене, так? Ну нічого, зараз я все виб’ю з нього, а потім ти станеш моєю», — у всіх було враження ніби Еней з’їхав з глузду і поки всі були шоковані він підходив до Теодора маленькими кроками, ніби розтягуючи задоволення.

«Вона тобі не іграшка, вона сама вибирає свій шлях. Якщо ти ще хоч раз скажеш, що вона твоя, ти про це пожалкуєш!» — Теодор став злим, ніхто не посміє ображати його друзів коли вони коло нього, навіть якщо вони за сотні кілометрів від нього, він нікому цього не дозволить.

«Хахаа ой і що ти мені зробиш, а? Знаєш Теодоре, що Роза буде моє…»

БААХ

Еней, не вспівши договорити відчув сильний удар, який пройшовся по його лівій щоці. Його відкинуло на пару крокі назад і він впав на землю, хватаючись за щоку.

Всі були шоковані і всі дивилися на Теодора, який стояв із спокійним виразом на обличчі.

Через деякий час Еней почав підніматися, держачись за щоку і дивлячись на Теодора шокованим, трошки боягузливим і злим поглядом. Після чого він опанував себе і з люттю крикнув: «Та як ти посмів!? Чого ви стоїте, як вкопані, швидко поставте його на місце і щоб живого місця на ньому не було!»

Еней був у люті і кричав на членів своєї банди. Вони схаменулись і швидко почали підступати до Теодора.

Роза почала хвилюватися і швидко підбігла і стала перед Теодором, перегороджуючи шлях.

«Якщо хочете пройти, то спершу вам потрібно пройти крізь мене».
Теодор і всі інші були здивовані такій відважності зі сторони Рози.

«Роза, не потрібно тобі в це…»

—Скріііпп—-
У цій кімнаті було двоє дверей. Через одні всі заходили, але інші ніхто ніколи не відкривав. І саме в цей час вони відкрилися. Вся увага була прикована до тих дверей і звідти показалась знайома їм фігура.

Це був вчитель.

«Так, хватить тут сидіти! Ідіть по кімнатах і добре поспіть, адже завтра у нас експедиція. Ця кімната уже закривається, тому можете дружно іти на вихід.»

Побачивши і почувши голос вчителя, всі притихли і як було сказано, почали покидати це цікаве місце один за іншим.

«Пішли, нам тут немає чого робити», — Теодор взявши Розу за руку, повів її на вихід. Коли вони покидали кімнату їх супроводжував погляд, який був гострішим ніж лезо бритви.

За деякий час кімната стала майже пуста. Вчитель, сказавши ті слова, зразу пішов не лишаючи учням можливості задати питання.

Після того як майже всі вийшли, одна група людей не спішила полишати це місце. Всі із тієї групи дивилися на Енея, який впродовж всього часу дивився на вихід, тримаючись за щоку.

«Ну нехай тобі пощастило, але це твоя остання ніч на цій обсерваторії, Богом клянусь, завтра ти побачиш свій кінець», — Еней щось тихо шипотів собі під носа і ніхто не міг почути,хоча б одного слова. Але по виразу обличчя, всі розуміли, що це щось дуже погане і трагічне.