Бог над Богами / God over the Gods - Глава 5

Теодор не знав скільки часу він там пролежав. Він бачив як заходить сонце і як видніються перші зорі, а поміж них сходить місяць. Теодор чув припливи моря, які розслабляли його і надавали сил.
Топ Топ Топ
Теодор почув кроки, він підвівся і побачив Розу, яка стрімко, але не дуже швидко до нього йшла.
«Уже так пізно, ти ще не лягаєш спати?» — питала у Теодора Роза, надіючись що він не піде спати.
«Напевно скоро піду, а що?»
«Ну мені просто скучно, а спати взагалі не хочеться, тому я вирішила, чом би десь не піти погуляти з ліхтариком, ти як думаєш?» Розі дійсно стало дуже нудно і вона шукала якогось екстриму і різних пригод.
Теодора здивувала така ідея, але подумавши трохи, вона йому здалася і самому цікавою.
«Знаєш, а давай справді підемо десь погуляємо, лиш візьмемо із собою ліхтарики, а також знаряддя для розпалу вогню і, іще якихось харчів, ну як думаєш?»
Роза уже в друге за поїздку була шоковано від Теодора, який погоджується з нею прогулятися. Скоріш всього він теж старається відпочити від науки і всього іншого.
Роза присіла, взяла Теодора за руку і потягнула його за собою. «Ну тоді скоріш ідемо, а то ще холодно стане, а вогню ще немає» Роза весело усміхнулася, після чого вони побігли до палаток за знаряддям.
Швидко зібравшись, вони попрямували ближче до центру острова. Ходити по Оазисі було дуже приємно, ти не втомлювався, адже тебе постійно підживлювала імунна оболонка, вона надавала сили і не давала стомлюватися. Саме тому тут було трохи важко заснути і саме тому Теодор вирішив піти з Розою, адже якщо вони багато находяться і як потрібно поїдять, то потім вмить заснуть.
Після того, як вони знайшли собі місце, Теодор почав розводити полум’я, що не було проблемою із новітніми технологіями. А Роза взявши на себе кухню, готувала щось, що можна поставити на вогонь.
Вони весело проводили час. І після того, як вони поїли, Теодор запропонував ще трошки прогулятися з ліхтариками.

————-

Коли настала ніч, Еней почав втілювати свій план в життя. Спершу він відправив людей, які повинні були слідкувати за Теодором і все йому докладати. А ще перед цим він сам пішов до вчителів, щоб їх угостити соком у знак поваги. Але в сік було підмішано снодійне, через що вчителі швидко поснули. Потім він почав робити пастку, якщо Теодор почне втікати, то вони його просто окружать з різних сторін, перекриваючи йому шлях до відступу. Весь острів був його шаховою дошкою, а також у нього була перевага в кількості. У нього було все на руках.
Він сидів у себе в палатці і чекав приємних звісток від своїх людей. Після того, як до нього зайшов хлопець років 16 і цей же хлопець розказав йому звістку, то Еней не аби як обрадувався, але одночасно і став дуже злим і нетерплячим. «Він зараз один, а коло нього Роза? Ти точно бачив, що це Роза?» Він дуже пильно подивився на юнака, який і без того його боявся, точніше не Енея, а його сім’ю. «Так це точно була Роза. Вони зараз ближче до центральної частини і вони сидять біля вогнища. Я ще чув, що вони хочуть прогулятися, як на мене це ідеальна можливість спіймати Теодора»
Еней випровадив із своєї палатки юнака і почив дуже важко думати, як йому вчинити. Після деякого часу він покликав іншого юнака, який стояв біля його палатки і сказав: «Було б краще якби там не було Рози, але більше чикати не можна, адже він точно щось запідозрить, тому вирушаємо прямо зараз за Теодором. З Розою я сам розберуся».

—————

Теодор і Роза весело проводили разом час. Вони дивилися то на небо, то на океан, то на світлячків, що пролітали коло них. Вони непомітно підійшли майже до самого центру острова, до загадкової гори, яка була пороша мохом і здавалося їм, що ця гора настільки висока, що вона пробиває саме небо, підіймаючись все вище і вище, кудись в інший світ, можливо світ Богів.
Дивлячись на цю гору майже зблизька, вони відчували себе настільки маленькими і незначними, що вони вже просто хотіли розвернутися і піти десь подальше, лиш би не дивитися на цю гору, яка вбиває в тобі почуття: величності, впевненості в своїх силах.
Через деякий час спостерігання за горою вони прийшли в себе.
«Тео, ця гора просто неймовірна, таке враження що вона не з цього світу».
«Так, це дійсно дивовижно…. Ехх, нам пора вертатися до наших палаток».
——Трісь——
Теодор і Роза розвернулися і хотіли піти до палаток, але тут вони почули звук тріскання гілок, ніби хтось наступив на неї, на суху гілку.
Теодор різко глянув у тому напрямку, звідки донісся звук і побачив знайому фігуру, яка дивилася на нього поглядом, який не повинен бути у звичайного сімнадцятирічного хлопця, поглядом якогось хижака, який загнав свою здобич в глухий кут.
«Еней! Що ти тут робиш, що не спиться?»
«Ха ха ну так, не спиться, от все думаю про те, як буду із тебе вибивати пробачення за той підлий удар!»
Теодор почав розуміти, що тут не так все просто і Еней явно не один.
«А де ж твої підручні собачки, які тільки й вміють що й дивитися?»
Еней мовчав і через мить показалися тіні, які окружили Теодора і Розу з різних сторін.
«Ну що ж» — Еней дістав з за пазухи ніж і сказав: «Що ти вибираєш: бути покаліченим чи бути вбитим?»